Щільний центр міста, наповнений різноманітними послугами та бізнесом – та розрізаний масивною магістраллю на естакаді. Знайомо? Цей сюжет надто вже поширений в багатьох американських містах – пише Вільям Фултон, американський письменник, містобудувальник і політик. «Майже в кожному міському районі, де б я не жив, транспортний «шрам» простягається по всій місцевості і ускладнює рух пішоходів», – згадує він. Ці «шрами» вказують на несправедливість проведення політики «зверху вниз», наслідки якої продовжують турбувати суспільство і сьогодні, навіть коли губернатори міст намагаються виправити ці дефекти минулого та ліквідувати їх негативні впливи.
«Гірка правда полягає в тому, що навіть попри те, що ці магістралі руйнували та розділяли квартали, водночас вони забезпечували зв’язок з історичним серцем міста та іншими точками притягнення у центральній частині міста, що боролись за існування в поствоєнний час ери передмість. І в останні роки вони, ймовірно, посприяли відродженню міських районів, за рахунок того, що надали їх мешканцям можливість легкого доїзду до приміських бізнес-центрів, а також надали покупцям легкий доступ до інфраструктури в історичному центрі міста.»
Сучасне “Велике переосмислення” автомобільних доріг – це можливість оскаржити припущення та знайти творчі способи відшкодування збитків та загоєння «шрамів», не жертвуючи мобільністю. По всій країні міста шукають шляхи, щоб замінити підняті автостради бульварами, або ж побудувати пішохідну зону над магістраллю (яка створює цінну державну та приватну нерухомість, хоча все ще є основним джерелом забруднення повітря) та зменшити кількість з’їздів на автомагістраль, при збереженні потоку транспорту.
“Золотим стандартом” подібного лікування-переосмислення простору можна назвати Ембаркадеро в Сан Франциско. Ця дорога більше сторіччя поєднувала історичний центр міста з міським портом, простягаючись вздовж водної смуги. В 1950х роках, коли активність перемістилась від міського порту за міст в Окленд, тут побудували автостраду на естакаді. Саме вона стала полем боя першої в США “битви проти автостради” – і зрештою повний маршрут магістралі так і не був завершений (за задумкою, магістраль мала з’єднувати мости Bay та Golden Gates). Після того, як в 1989 році існуючу ділянку зруйнував землетрус, постало питання в перебудові Ембаркадеро – і саме тоді було прийняте рішення відбудувати цю вулицю не як автомагістраль, а як прекрасний бульвар. І бульвар вдихнув життя в цей район, а також поєднав Паромний термінал з Ринковою вулицею, додавши терміналу (як важливому транспортному вузлу) ще й торгівельної активності.
В наведеному випадку рух автомобілей було перетрасовано на паралельні вулиці. Проте періодично виникають рішення, що дозволяють при лікуванні “шрамів” від автострад уникнути жертв з боку мобільності і зберегти функцію магістралі як важливого сполучення. Щоправда, фінансування подібних рішень дорожче – але це та ціна яку містам доводиться платити за подібні рани, аби налагодити соціальне життя і “зашити” тканину міста.
Прикладом цього альтернативного підходу можна назвати парк Клайда Уоррена в Даласі. Він завдячує своїй появі тому факту, що магістраль, яку потрібно було оминути, не піднята, а навпаки – опущена. Тому була змога збудувати над нею пішохідну надбудову (англ. термін -“cap”, “шапка”): довгий парк шириною в три квартали в історичному серці міста Даллас. Парк так само зажив своїм життям – став активним центром не лише для малого бізнесу, а й публічним простором, насиченим культурним життям. В місті навіть з’явилась окрема громадська організація що відповідає за організацію різноманітних заходів у парку. Цю ідею профінансували різні міські та державні організації, проте половину фінансування склали приватні пожертви від мешканців. Власне, парк названо на честь сина найбільшого мецената проєкту – білліонера Келсі Уоррена (він вклав в проєкт 10 міліонів $).
«Загоєння міських шрамів та відновлення міського середовища має високу ціну – і при цьому не завжди розширює пропускну здатність автостради, а це ж, як правило, є головним фактором фінансування штатів і федеральних транспортних перевезень», – говорить Фултон, але такі успішні приклади, як парк Клайда Уоррена в Даласі та бульвар Ембаркадеро у Сан-Франциско показують, що способи загоєння шрамів справді допомагають місту вдихнути життя і нові змісти в цілі райони.
Джерело: Repairing the Urban Fabric Ruined by Highways
Більше історій автострад США, які наразі переосмислюють в публічні простори чи надбудови, можна подивитись тут: Freeways without futures
Підготували: Віталій Терещук, Оксана Мирошниченко
0 комментар(і/ів):