Рада прийняла закон про е-квиток. Що з ним не так?

Поділитися:
Без категоріїДослідженняДумкаІнноваціїІнструкціяСвіт

Нещодавно Верховна Рада України в першому читанні ухвалила законопроєкт, який фактично прирівнює електронний проїзний документ до паперового. На думку авторів, це має спростити життя пасажирів та транспортних підприємств і повернути інтерес пасажирів до громадського транспорту. 

Ця тема спровокувала низку питань та дискусій: якщо тільки зараз законодавці рухаються шляхом «легалізації» електронного квитка, то чим ми розплачувалися весь цей час?

Я добре пам’ятаю паперові талончики, які треба було купувати у кондуктора у салоні. У переповненому автобусі дорогою до університету. Невеликою розвагою було дивитися на номер талончика, що складається з 6 цифр. Коли  сума перших 3 цифр номера талончика дорівнювала сумі інших 3 цифр,  то він вважався “щасливим”. У свій час я навіть збирав такі квитки і зберігав їх у своєму гаманці. Втім, якоїсь кореляції між отриманням «щасливого талончика» та успішністю того дня, я не виявив.

Мабуть, для мене історія з електронним квитком почалася кілька років тому із «жовтих» турнікетів київського метрополітену, де можна було сплатити безконтактно банківською карткою. Цікаво, а як їх оформили за документами? 🙂

Потім були QR-коди ПриватБанку в одному з міст України. Це було дуже зручно: можна було навести камеру, відкриту в банківському додатку, на QR-код у салоні, не підходячи до нього впритул. Потім у декілька тапів оплатити поїздку та побачити таймер зі зворотнім відліком 60 хвилин дії квитка. Коли у транспорт заходив контроль, було не важко показати їм куплений талончик. Тоді цього цілком вистачило, адже такий спосіб оплати санкціонувало місто і контролери були проінструктовані. Шкода, що ми тоді не знали, що відповідно до законодавства, мій квиток не дорівнював паперовому. Тому, напевно, зверніться хтось із учасників того процесу до суду – у міста були б проблеми.

Втім, це не заважало мені та всім іншим користуватися електронними проїзними документами. Багато міст пішли далі, починаючи впроваджувати комплексні АСОП (автоматизовані системи оплати проїзду) – з валідаторами та мережею продажу карток. За межами Києва навіть існують міста, де можна сплатити за проїзд у маршрутці приватного оператора за допомогою банківської картки.

Тому ухвалений нещодавно законопроєкт, мабуть, не слід надто голосно рекламувати. Це швидше соромно, що за стільки років і за вже такого рівня розвитку е-квитка, його тільки зараз вписують у національне законодавство. Це швидше говорить про пріоритетність даного питання для законодавців і свідчить про суперечливість багатьох галузевих законів та підзаконних актів. Втім, цим нікого не здивувати.

Ймовірно, не варто витрачати стільки букв на розкриття тези, що узгодження е-квитка на законодавчому рівні – це робота держави над помилками, а не революція, якби це не спровокувало дискусії про самий громадський транспорт та його становище у нашій країні. Були думки, що е-квиток має збільшити пасажиропотік на громадському транспорті. Ось цю тезу давайте й обговоримо.

Щоб збільшити пасажиропотік, потрібно або щоб люди робили більше поїздок, або щоб переходили на громадський транспорт з інших режимів мобільності: автомобілів, велосипедів, пішої ходьби. Причин поїздок досить багато, але одні з основних категорій – це на роботу, навчання, дозвілля. Мабуть, електронний квиток не зможе збільшити кількість поїздок на роботу чи навчання, а для дозвілля, можливо, зміг би. При цьому деякі ТРЦ, де зараз за краще проводити своє дозвілля, мають свій транспорт, що підвозить, нерідко безоплатний. Тому ТРЦ бояться за клієнтів. Існують торгово-розважальні центри, які готові подарувати кожному з нас поїздку на громадському транспорті, за умови, що вона закінчиться на їхньому об’єкті. Мабуть, окрім електронного квитка (і то – треба ще добре подумати як це реалізувати!), таку функціональність ні що не забезпечить. Однак, наскільки багато таких поїздок може бути – поки що важко передбачити. Ймовірно, йдеться про одиниці відсотків і менше.

Не думаю, що електронний квиток мотивує автомобілістів пересісти на громадський транспорт, як і велосипедистів з пішоходами. Кожен із цих учасників мобільності тримається за свій основний режим, виробляючи певні звички.

Погодьтеся, важко уявити собі ситуацію, коли автомобіліст вирішує рідше користуватися машиною, тому що тепер можна розплатитися за проїзд в автобусі не готівкою у кондуктора, а показавши QR-код на екрані смартфона або приклавши картку до валідатора. Невже тільки швидкоплинне спілкування з кондуктором і необхідність мати трохи готівки з собою – це саме те, що зупиняло автомобілістів від масового використання?

Сподобалось?

Підтримати
Опубліковано: 03.02.2022
громадський транспорте-квитокзаконимобільність

0 комментар(і/ів):

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ми використовуємо файли cookie для аналітики та вдосконалення нашого сайту. Ви погоджуєтеся на використання наших файлів cookie, закриваючи це вікно повідомлення або продовжуючи використовувати наш сайт. Щоб дізнатися більше, перегляньте нашу оновлену Політику конфіденційності.

Прийняти