Пішоходи чи автомобілісти. Хто платить “автомобільні” податки і на що їх витрачають

Ледь не у кожній дискусії щодо перерозподілу міського простору піднімається тема податків, що платять автомобілісти. Створення пішохідної зони на Бессарабці, реконструкція Двірцевої площі у Львові  чи перші велосмуги у Краматорську – в обговоренні хтось завжди напише, що “автомобілісти платять податки на дороги, а витрачають їх на пішохідні зони та велосмуги – це несправедливо!”. Чи справді це так – спробуємо відокремити міф від реальності.

Які податки платять автомобілісти

Автомобілісти дійсно платять додаткові податки – транспортний податок та акциз на паливо. Транспортний податок у розмірі 25 000 грн сплачують власники автомобілів віком менше 5 років та вартістю понад 2,25 млн грн (для 2021 року), Сплачується цей податок у місцевий бюджет, але таких авто небагато, тож питома вага його у бюджетах міст сміховинна. Так, для бюджету Києва це 0,11% (73,6 млн грн на 2021 рік від загального обсягу доходів 61,7 млрд грн), для Львова 0,05% (5,9 млн грн з 11,5 млрд грн), а для Краматорська – 0,007% (150 тис грн з 1,95 млрд грн або аж 6 автівок, за які сплачують цей податок). 

Цікавішою є ситуація з паливним акцизом. Його сплачує кожен власник авто, бо він “захований” у вартості палива і складає до 40%. Це помітна сума для гаманця. То чи може автовласники праві, вимагаючи за ці гроші будувати у містах автомобільну інфраструктуру, а не пішохідні зони з велосмугами? 

Як завжди, диявол криється у деталях. Мережа міських вулиць знаходиться у комунальній власності та утримується коштами міського бюджету. Втім згідно Закону України “Про джерела фінансування дорожнього господарства України” (стаття 3) та Бюджетного кодексу України (стаття 29 ч.3) левова частка паливного акцизу потрапляє у державний бюджет та є джерелом формування цільового державного дорожнього фонду. Гроші цього фонду витрачаються на утримання та розвиток мережі автомобільних доріг загального користування, тобто переважно доріг державного та місцевого значення між містами. Лише 13,44% паливного акцизу потрапляє до бюджетів міст (пп 16¹ та 16² ч.1 статті 64 Бюджетного кодексу). Ці гроші потрапляють у загальний фонд міського бюджету та не мають цільового призначення “на дороги”.

Якщо подивитися в цифрах, то для бюджету Києва це 1,3% (800 млн грн), для Львова – 1,4% (160 млн грн), для Краматорська – 1,7% (33,8 млн грн). Натомість головними джерелами доходів бюджетів міст є податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) та єдиний податок (ЄП), які сплачують усі працюючі (ПДФО) та підприємці (ЄП) незалежно від обраного ними режиму пересування.

Для порівняння – видатки міського бюджету на утримання та розвиток міської вулично–дорожньої мережі для Києва складають 3 млрд грн (включаючи субвенцію з держбюджету, про що нижче) млн грн, для Львова – 554,6 млн грн, а для Краматорська – 96,5 млн грн. Автомобільні податки покривають утримання та розвиток вулично-дорожньої мережі міст лише приблизно на третину.

Який існує механізм фінансування розкитку вулиць

Цей аналіз буде неповним, якщо оминути увагою ще один механізм фінансування утримання та розвитку вулиць. Як ми вже знаємо, державний дорожний фонд отримує решту 86,56% паливного акцизу (цього року це 51,8 млрд грн). Крім нього, є й інші джерела його формування. Загалом обсяг дорожного фонду цього року складає 66,4 млрд грн. Цей обсяг розподіляється (постанова КМУ №1085 від 20/12/2017) між виплатою боргів по запозиченням за державними гарантіями (14,8 млрд грн) та власне дорогами (51,6 млрд грн). З останнього 60% витрачається на дороги загальнодержавного значення (31 млрд), а 35% (18,1 млрд грн)  передається як субвенція обласним адміністраціям на дороги місцевого значення. Цього року уряд додатково збільшив цю субвенцію на 3,3 млрд грн – всього 21,4 млрд.

Київ з цієї субвенції отримує гарантовані 10%, які може витрачати на комунальні вулиці та дороги (цього року це 2,14 млрд грн). Решту 90% розподіляють між областями пропорційно розміру мережі місцевих міжміських доріг. Для Львівської області цього року це 1,05 млрд грн, для Донецької – 1 млрд. ОДА можуть спрямувати 20% цієї субвенції на комунальні вулиці та дороги, якщо вважають це за потрібне. Щоб перевірити, як адміністрації розподіляють кошти, необхідно проводити окреме дослідження по тендерам. Але і так зрозуміло, що на фоні 554,6 млн власних дорожніх видатків Львова 200 млн, якими Львівська область може допомогти усім своїм містам, це крапля у морі.

Окремо варто поговорити про особливості Києва. Столиця витрачає “на дороги” з власних доходів лише 848,8 млн грн. Це лише трохи більше за Львів, який має втричі меншу довжину дорожньої мережі. Ще 2,14 млрд Київ отримує від дорожнього фонду. При цьому відсоток покриття видатків на дороги власним паливним акцизом скаладає близько третини. Це означає, що дефіцит коштів на дороги, який інші міста покривають за рахунок власних ресурсів, Києву компенсує державний бюджет, зменшуючи цим обсяги фінансування міжміських доріг місцевого значення. 

Висновки

Так, автомобілісти, і автор цього огляду серед них, платять додаткові податки, але ці кошти переважно йдуть на міжміські дороги загального користування. В утриманні ж вулично-дорожньої мережі міст беруть участь усі мешканці, як би вони не пересувалися містом. Розмови про вирішальне значення “автомобільних” податків на фінансування міської вулично-дорожньої мережі є дуже перебільшеними. Тепер ви точно уявляєте собі розмір цього перебільшення. 

PS. Для написання цього огляду використано аналітичний інструмент “Відкритий бюджет” (https://openbudget.gov.ua/).