Після закінчення пандемії COVID-19 керівники американських компаній намагаються повернути працівників до роботи в офісі, оскільки вважають небажання працівників повертатися в офіс справжньою економічною проблемою. Компанії пробували і пряник – змінили дизайн офісів – і батіг – наприклад, скасовували політику віддаленої роботи, водночас оголошуючи про масові звільнення. Але в умовах обмеженого ринку праці “роботу в офісі” нелегко продати. Середній рівень заповнюваності офісів у 10 великих містах зупинився на позначці 50 %, повідомила газета The Wall Street Journal, посилаючись на дані компанії Kastle Systems. Дистанційна робота, схоже, перетворюється з пандемічної необхідності на постійний атрибут американського робочого місця.
Чи є це великою проблемою? Для деяких місцевих економік це може бути руйнівним, але про це пізніше. Спочатку давайте з’ясуємо, чому люди не повертаються і чому вони, ймовірно, і не повернуться, якщо ми не вирішимо велику проблему з офісною роботою, про яку, схоже, згадує не так багато керівників компаній: як співробітникам дістатись до офісу та повернутися з нього додому. Опитування за опитуванням підтверджують це. Якщо ми хочемо, щоб люди ходили в офіс частіше, ми повинні щось зробити з їх щоденними поїздками на роботу – ритуалом життя, який забирає багато часу, емоційно виснажує, забруднює навколишнє середовище і б’є по кишені.
За даними Бюро перепису населення, у 2019 році середня тривалість поїздки на роботу в один бік у Сполучених Штатах сягнула рекордної позначки – майже 28 хвилин. Майже 40% американців витрачали на дорогу в один бік півгодини або більше, і ще майже 10% – більше години.
Для багатьох перехід на віддалену роботу в епоху пандемії довів, що вся ця тяганина була непотрібною. Вони не можуть забути, скільки часу було витрачено даремно, і публічні сумніви щодо етичності їх поведінки навряд це змінять. Вони не займають якусь принципову позицію, вони просто роблять раціональний розрахунок: вони можуть встигнути зробити набагато більше – і по роботі, і в решті сфер життя – якщо відмовляться від регулярних поїздок на роботу.
Liberty Street Economics повідомив минулого року, що сумарно американці тепер витрачають на “дорогу на роботу” на 60 мільйонів годин менше на день. Це ті 60 мільйонів годин, за які вони не отримували компенсації, які вони тепер можуть витратити на фізичні вправи, турботу про своїх дітей, трохи більше сну, а також можуть починати свій робочий день раніше або закінчувати його пізніше.
Працівники в захваті від таких змін. Згідно з опитуванням, проведеним Conference Board, загальна задоволеність роботою у 2022 році становила трохи більше 62 відсотків, що є найвищим показником за останні десятиріччя, а найщасливішими виявилися люди з гібридною роботою, яка дозволяла їм працювати і вдома, і на робочому місці. У робочому документі, опублікованому минулого року Національним бюро економічних досліджень(N.B.E.R.), навіть було виявлено, що зростання частки віддаленої роботи “зменшує тиск на зростання заробітної плати і (помірно) полегшує завдання, яке стоїть перед розробниками монетарної політики в їх зусиллях знизити інфляцію, не зупиняючи економіку”.
А як щодо продуктивності праці? Чи призвела робота з дому до того, що працівники стали більше байдикувати? Очевидно, що ні. Інше дослідження N.B.E.R., опубліковане минулого року, виявило, що серед працівників одної з великих технологічних компаній гібридна робота не мала значного впливу на продуктивність праці, хоча люди працювали трохи менше в ті дні, коли вони були вдома, і трохи більше в ті дні, коли вони були в офісі. Гібридна робота покращила показники задоволеності роботою та зменшила відтік кадрів на 33 %, особливо серед тих, хто найдовше добирається до роботи.
Тож у чому ж мінус віддаленої роботи? Це може завдати шкоди містам. Функціонування багатьох з найкрупніших і найбільш процвітаючих міських районів Америки зав’язано на ритмі щоденних поїздок на роботу. Постійна потреба у ранковому кофеїні, походах на обід і зазиранні на келишок після роботи підживлює сферу послуг в центрі міста та навколо офісних кварталів.
Перехід на віддалену роботу різко порушив цю схему, спричинивши те, що називають апокаліпсисом на ринку офісної нерухомості, а в деяких містах – смертельною спіраллю для систем громадського транспорту – речі, які можуть сприяти замиканню циклу, що ще більше нашкодить місцевому бізнесу.
Але якщо небезпека полягає в потенційному руйнуванні міст, то це проблема, яку мають вирішувати не керівники компаній – принаймні, наріканням на “своїх ледачих працівників” її явно не подолаєш. Скоріше, це проблема інфраструктури та політики; це проблема місцевих, державних та національних урядів, які повинні вирішувати її за допомогою довгострокового планування та більш реалістичного підходу до розвитку міст.
Як саме? Теоретично ми знаємо, як це зробити. Якщо людям набридло їздити на роботу, ми можемо зробити так, щоб ці поїздки були менш клопіткою справою. Шляхи до цього, ймовірно, полягатимуть в комбінації скорочення відстані між домівками людей та офісами, покращення типів транспорту на цих маршрутах та зменшення інших витрат, пов’язаних з поїздкою на роботу – наприклад, шляхом забезпечення більш доступного та недорогого догляду за дітьми.
Якщо це все звучить так, ніби цей перехід на віддалену роботу дає можливість відстоювати нездійсненні мрії урбаністів : “Кращий громадський транспорт!”, “Менше автомобілів і більше велосипедів!”, “Щільніша забудова!”, “Покращена система соціального захисту!” – маєте рацію, так і є.
Але які є альтернативи? Риття тунелів для підземних автострад чи гіперлуп? Безпілотні таксі, які перевозять нас, щоб ми могли спокійно працювати одразу ж в дорозі на роботу? Перетворення конференц-залів на сирі спальні капсули, щоб люди могли просто жити в офісі постійно? Чи здаються ці альтернативи більш реалістичними — або більш бажаними — ніж просто створення зручніших для життя міст і кращих варіантів для людей, як дістатися до роботи? Чи все це ще один спосіб сказати: «Нехай вони скористаються робототаксі»?
Наведені вище аргументи і факти в багатьох випадках актуальні і для українських міст, та потребують переосмислення в плануванні та підході до розвитку міст.
Переклад: Максим Дорош
0 комментар(і/ів):