На початку XX століття, відповіддю на зростаючий рівень автомобілів на дорогах міст та забезпечення їм пріорітету в русі було будівництво підземних переходів.
Київ являється лідером серед міст Європи за кількістю підземних переходів, проте для одних вони здаються безпечнішими за наземні, для інших – серйозною перешкодою у пересуванні містом. В своїй повсякденній рутині ми звикли переходити дорогу під землею і навіть не звертаємо уваги на супутні незручності для себе та оточуючих. Особливо критично питання стоїть в центральних частинах міста, де іноді доводиться обходити цілий квартал щоб потрапити на іншу сторону вулиці.
Одним із таких об’єктів є підземний перехід через бульвар Тараса Шевченка, що навпроти метро Університет. Цей перехід як і більшість подібного роду переходів має ряд недоліків:
- Його важко назвати сучасним, безбар’єрним та комфортним для користування та проходу до бульвару.
- Людям з травмами, похилого віку, з багажем, велосипедом або дитячим візочком треба докласти чимало зусиль щоб перейти дорогу спускаючись і піднімаючись сходами.
- Перехід непридатний для з’їздів навіть дитячого візка, не говорячи вже про проїзд людини на візку.
- Стан сходів та зливної каналізації аварійний або близькі до такого. В дощову або засніжену погоду треба бути вправним, щоб не послизнутися.
- Незадовільний зовнішній вигляд переходу: недостатність освітлення та стихійна торгівля, що супроводжується смородом та сміттям. Кожен день з метро до університету і назад курсує чимала кількість студентів, які змушені обходити торгівельні точки з покупцями.
Продовжувати читання Що більше заважає транспорту рухатись – пішоходи чи автомобілі?
